Ректор НУЦЗУ
генерал-лейтенант
служби цивільного захисту
Садковий Володимир Петрович

Шановні друзі!

Рятування людини у будь-якій надзвичайній ситуації — бла­городний, відповідальний і, водночас, небезпечний і складний шлях тих, хто за покликом серця обрав про­фесію рятувальника. Ці смі­ливі, мужні й рішучі люди у нелегкій соціально-еконо­мічній і політичній ситуації сьогодні з честю виконують свій обов'язок перед наро­дом, демонструючи наполег­ливість у виконанні постав­лених завдань.

Впроваджуючи в життя девіз — «Запобігти, врятувати, до­помогти», вони у скрутну го­дину завжди на сторожі життя і здоров'я громадян України, долають наслідки надзвичай­них ситуацій, надають допо­могу тим, кого спіткало лихо. Народна "Служба порятунку 01" — єдина служба, що зав­жди поруч із людьми, завжди у повній боєготовності. І висо­кокваліфіковані фахівці своєї справи, яких готує Універси­тет цивільного захисту Укра­їни, провідний вищий нав­чальний заклад цього про­філю, завжди були, є і будуть взірцем високої професійної підготовки, самовідданості і мужності.

детальніше »

      Мабуть, кожна людина вважає, що її місто або село, де вона народилася і живе, - найкращий куточок землі. Та це і зрозуміло, бо це місце єдине, неповторне: воно викохало тебе на своїх долонях, збагатило тебе своєю красою, подарувало друзів. Ти - його часточка, його любий син і надія. Таким для мене є мій Харків - добрий і чесний трудівник, допитливий дослідник, культурний діяч. У ньому дивовижно переплітаються сива й славна давнина і запал молодості, модернізовані новобудови й величезні шедеври архітектури минулих століть. Він серйозний і водночас веселий, гомінкий і поважно тихий. Він гордо несе свою славу день за днем із покоління в покоління вже близько трьох з половиною століть. Я люблю його щирою й ніжною любов'ю. Найбільше він подобається мені у весняному цвітінні каштанів і яблунь, сповнений ароматом квітучого бузку і свіжого зеленого вбрання. Яскраве сонце заливає свіжі асфальти і молоду траву, віддзеркалюється у вимитих відчинених шибках. А який він загадково дивний взимку! Цієї пори він найчарівніший увечері, коли на білій ковдрі снігу велично сплять дерева, вгамовуються і затихають будинки. Золотом вкриває мій Харків осінь. Мені здається, вона у нас особлива, може, це тому, що в місті багато дерев, особливо кленів, і коли вони скидають своє листя нам під ноги, вся земля стає золотою. Кому як, а, не мені жаль наступати на цю красу. Літо розмальовує вулиці Харкова різнобарв'ям. Та, зізнаюся, я чомусь не дуже люблю моє місто влітку. Може тому, що після прозорої дзвінкої весни на нього лягає спека, пилюка і загазоване повітря. Стає сумно. Хоч, може, цей сум має іншу причину? Літні канікули розлучають мене з багатьма друзями… Я йду вулицями Харкова, зливаюся з перехожими і відчуваю себе господарем (вірніше сказати, одним із господарів) рідного міста. Бо пройде зовсім небагато часу, і його буття залежатиме від мене і таких, як я.

     Ще я дуже пишаюся тим, що саме Харків буде містом-господарем Євро-2012. Я вважаю, що це шанс, який допоможе Харкову зарекомендувати себе на високому рівні перед іншими містами та країнами.

       Це саме нам розбудовувати наше місто вже через декілька років, і від нас залежатиме його майбутнє. Я впевнена, якщо і надалі в серцях наших палатиме вогонь любові до Харкова, то повік не згасне його слава!