Ректор НУЦЗУ
генерал-лейтенант
служби цивільного захисту
Садковий Володимир Петрович

Шановні друзі!

Рятування людини у будь-якій надзвичайній ситуації — бла­городний, відповідальний і, водночас, небезпечний і складний шлях тих, хто за покликом серця обрав про­фесію рятувальника. Ці смі­ливі, мужні й рішучі люди у нелегкій соціально-еконо­мічній і політичній ситуації сьогодні з честю виконують свій обов'язок перед наро­дом, демонструючи наполег­ливість у виконанні постав­лених завдань.

Впроваджуючи в життя девіз — «Запобігти, врятувати, до­помогти», вони у скрутну го­дину завжди на сторожі життя і здоров'я громадян України, долають наслідки надзвичай­них ситуацій, надають допо­могу тим, кого спіткало лихо. Народна "Служба порятунку 01" — єдина служба, що зав­жди поруч із людьми, завжди у повній боєготовності. І висо­кокваліфіковані фахівці своєї справи, яких готує Універси­тет цивільного захисту Укра­їни, провідний вищий нав­чальний заклад цього про­філю, завжди були, є і будуть взірцем високої професійної підготовки, самовідданості і мужності.

детальніше »

Україна – це маленька Батьківщина для кожного з нас. Це наша земля зі славною історією, мудрими талановитими людьми. Протягом століть наш народ боровся за свою незалежність і переміг. Протягом віків стримували наш козацький дух, нашу мову, душили нашу гордість, хотіли бачити наш народ глухим, німим і сліпим. Сіяли в наших душах жорсткість, байдужість, ненависть, але українці вистояли.

Я дійсно пишаюся, що я українець, що маю свою Батьківщину. Треба цінувати та поважати те, що тобі даровано Богом. Адже Батьківщина єдина, як мати, що дала життя . Треба бути в гармонії із самим собою, щоб розуміти це, поважати свою націю, свою історію, щоб помічати красу навкруги. Кримські степи, обпалені сонцем, запорізькі поля в соняшниковім світі, карпатські величні гори з засніженими верхівками – вся ця краса поряд і породжує святе відчуття рідного краю.

Кожна людина з великою любов’ю згадує те місце, де вона народилася. І, перебуваючи за кордоном тимчасово чи проживаючи там, починає більше цінувати Батьківщину.

Я вірю в силу думки нашого народу, в мужність наших чоловіків і красу наших жінок. Не треба сподіватися ні на кого, кожен повинен робити все сам, будувати майбутнє, адже доля України в наших руках. Виховання в собі національної свідомості неодмінно призведе до розквіту добробуту народу. Рідна мова така співуча, солов’їна,мелодійна. Це мова землі й вітру, сонця, росинки й травинки. Вона допомагала вистояти в тяжкі часи, не дала обірватися національним струнам. Вона черпає силу в душі людській, і, доки є любов у серцях наших, буде розквітати й мова наша, будуть поважати й знати її інші народи.

Життя в Україні – не тільки велика честь, а й велика відповідальність. Адже ми-продовжувачі прекрасних традицій наших дідів, творці майбутнього України.

Я українець! Пишаюся цим! Я вчуся захищати, рятувати людей і думаю, що ця добра справа допоможе мені зробити свій внесок у розвиток моєї Батьківщини.