Ректор НУГЗУ
генерал-лейтенант
службы гражданской защиты
Садковой Владимир Петрович

Дорогие друзья!

Спасение человека в любой чрезвычайной ситуации — благородный, ответственный и, вместе с тем, опасный и сложный путь тех, кто по зо­ву сердца избрал профессию спасателя. Эти смелые, му­жественные и решительные люди в нелегкой социально-экономической и политичес­кой ситуации сегодня с чес­тью исполняют свой долг перед народом, демонстри­руя настойчивость в выпол­нении поставленных задач.

Претворяя в жизнь девиз — «Предотвратить, спасти, по­мочь», они в трудный час всегда на страже жизни и здоровья граждан Украины, преодолевают последствия чрезвычайных ситуаций, оказывают помощь тем, с кем случилось несчастье. Народ­ная "Служба спасения 01" — единственная служба, кото­рая всегда рядом с людьми, всегда в полной боеготов­ности. И высококвалифици­рованные специалисты сво­его дела, которых готовит Университет гражданской за­щиты Украины, ведущее выс­шее учебное заведение это­го профиля, всегда были, есть и будут образцом высо­кой профессиональной под­готовки, самоотверженности и мужества.

подробнее »

Волею долі я не народилася в Україні. Мені судилося почути українську мову лише у віці шести років, коли із батьками ми переїхали жити з Росії в село під Маріуполем. Спочатку я не розуміла жодного фільму по телевізору, а також мови багатьох людей. Ця дезорієнтованість на деякий час ускладнила процес адаптації до нового середовища, але я досі, наче це було вчора, пам’ятаю моє перше заняття з української мови. Мій батько сидів поруч і вчив мене правильно вимовляти слова. Він, що народився і виріс в Україні, сказав: «Доню, українська мова дуже милозвучна, а пісні нею надзвичайно гарні». Відтоді мій інтерес зростав із кожним днем, і зовсім скоро я вже розуміла все, про що йдеться. Я дорослішала. Дізналась у школі історію українського народу: скільки гніту від загарбників різних держав він переніс, перш ніж Україна стала самостійною; скільки крові за незалежність було пролито нашими пращурами! Від усвідомлення того, що в мені тече козацька кров аж дух перехоплює! Історія України не схожа на жодну з інших, бо кожен з етапів її державотворення унікальний.

Я всім серцем люблю Україну і, до речі, обожнюю українські пісні. Гадаю, для того, щоб любити країну, необхідно розуміти й любити народ, чого, на жаль, так бракує нашим політикам. Особисто я захоплююсь українцями. А як же інакше, адже більшість із них є нащадками славетних героїв?! Узагалі український народ відрізняється особливою терплячістю і гострим розумом, а дівчата — одні з найвродливіших у світі. Тому я пишаюся тим, що я одна з них. Хоч я не народилась в Україні, я народилась українкою!