Так вийшло, що мої родичі живуть не тут, бо у Харкові моя родина живе з 1990 року. Моя сім’я переїхала сюди тому, що мій батько навчався і працював в Харкові до одруження, а коли одружився, то забрав з собою і мою матір.
В моїй школі № 162 є історико – краєзнавчий музей, де я була співробітником. У ньому широко висвітлюються питання життя, вчення курсантів Школи червоних старшин, першого училища в Україні, 2го в СРСР – Школа ім. Н. Шорса, де готували кадри для захисту нової держави, народженого у 1917 році. ШЧС була на Холодній горі у м. Харкові з 1922 по 1936 роки. Потім у тому ж приміщені (вул. Володарського 46, де до 1917 р. була Духовна семінарія) почав свою роботу Харківське артилерійське училище, тобто з 1936 по 1941 рр.
У 1941р. курсанти цього училища прийняли на себе удар німецької армії під керівництвом відомого Гудеріана. Боротьба йшла з вересня 1941 по листопад 1941 на Сумщині. Курсанти ШЧС приймали дуже активну участь у житті СРСР, але свою військову славу вони здобули під час Великої Вітчизняної. Коли слухаєш екскурсію, то здається, що випускники ШЧС були у кожному полку Радянської Армії, вони брали участь у визволенні всіх міст СРСР та Європи, підписували Акт про капітуляцію Японії та Німеччини. Брали в полон у Сталінграді Паулюса. Повторили подвиг Гастелло. Першими зайшли до землянки, де був розіп’ятий Юрій Смирнов. Ремонтував зруйновані мости Клімко. У Іспанії разом з Долорес Ібарурі боровся з фашистами Лампель П. Головою підпільного обкому партії у Дніпропетровську був Сташков М. І.
І ось дивлюся на музейну експозицію, присвячену історії Школи Червоних Старшин, бачу фото молодих, красивих парубків, груди в орденах і медалях, це випускники – червонці. А це вони ж під час і після Великої Вітчизняної війни:
 - Москаленко Кирило Семенович. Двічі герой Радянського Союзу
- Гетьман Андрій Лаврентійович. Генерал армії
 - Поплавський Станіслав Гилярович. Генерал армії
 - Кирпонос Михайло Петрович. Генерал – полковник
- Бурмаков Іван Дмитрович. Генерал – лейтенант
- Жмаченко Філіп Фіодос’євич. Генерал – полковник
 - Шаповалов Євген Петрович. Генерал – майор
 - Панченко Григорій Філіпович. Генерал – майор
- Недбаєв Василь Іванович. Полковник
- Вільховський Семен Михайлович. Полковник
- Борщов Сергій Тимофійович. Полковник
- Кот Олексій Миколайович
 - Ребрик Кузьма Філіпович. Полковник
- Дуднік. Полковник
- Сташков Миколай Іванович. Секретар підпільного обкому партій
- Гомоненко Микита Васильович. Штурман літака
 - Макаричев Михайло Іванович. Герой Радянського Союзу
Всі вони мають найпочесніші військові нагороди Зірка ГРС та орден Леніна.
Це мої славетні земляки!
Школа, ВНЗ, мікрорайон стали мені домом. Тому я пишаюся цими людьми, які жили, вчились на Холодній горі. Хоч в мене і нема з собою документів того що мої родичі воювали, я все одно хочу розповісти вам історію, яка запала мені до душі.
Мені мама розповідала як її дяді пішли на війну в один день. Вони, Бібілашвілі Михайло, Георгій і Варлам Івановичі, відслужили усю війну, дійшли до Берліна, і повернулися додому в один день. Їхня мати, Марія, не могла повірити коли їй сусіди кожен по черзі говорили, що повертаються з війни брати цілі й неушкоджені. Мати навіть не сподівалася, що вони повернуться усі живі. Ця історія настільки мене зачепила, що мені захотілося з вами нею поділитися. Ще й крім того вони були командирами піхотної та танкових батальйонів. Ці брати отримали по Срібній Зірці.
Шукаючи цікаві відомості я знайшла інформацію про те, кому, за що давали ордени В.І.Леніна та Зірки Героїв Радянського Союзу. А наш шкільний музей зобов’язаній курсанту ШЧС полковнику Покроєву Георгію Васильовичу, який дуже багато приклав зусиль – писав спогади, приніс фотокартки і фотоапарат – до розділу музею «Школа Червоних Старшин», та взагалі до відкриття музею. Відвідини музею надихнули мене побільше узнати, хто ж першими одержав такі почесні нагороди.
Нана Оганезова, ФТЕБ 1 курс
|