Ловкий Валерій Александрович

Ловкий Валерій Александрович

Все далі від нас відходять страшні роки Великої Вітчизняної війни. Моє покоління знає про ті події лише зі сторінок книг, екранів телевізорів, спогадів ветеранів та учасників бойових дій, яких, нажаль, залишилось дуже мало. Але та війна залишила слід кривавий слід і на моїй сім’ї. Я хочу розповісти про свого прадіда Ловкого Валерія Олександровича, який пройшов всю війну, і закінчив її в Чехословаччині.

Ловкий Валерій Олександрович народився 11 квітня 1923 року в місті Григориопіль Молдавської РСР. Батько, Олександр Іванович, після громадянської війни працював у карному розшуку. Мати, Клавдія Іванівна, після революції 1917 року, маючи освіту ( вона жила в забезпеченій сім’ї), все життя працювала вчителем.

Прадід добре навчався у школі, дуже любив малювати. Мріяв поступити до Київського художнього інституту. Після закінчення школи у 1941 році Валерій посилає дві свої роботи (екзаменаційні) до інституту. Та не судилося йому втілити в життя свою мрію – розпочалась війна.

У червні 1941 року Валерій Олександрович стає винищувачем Григориопільського РОМ НКВС з боротьби з диверсантами. У серпні 1941 року його було евакуйовано разом з батальйоном до Краснодарського краю.

А вже у жовтні 1941 року Валерія було призвано до лав Червоної армій. З січня по серпень 1942 року проходив прискорений курс навчання в Смоленському артилерійському училищі. З серпня 1942 по січень 1943 року був направлений в резерв Уральського воєнного округа.

У січні 1943 року у складі 263 мінометного полка і до кінця війни служив командиром взводу управління батареї, старшим офіцером батареї, начальником розвідки дивізіонна, начальником штаба дивізіонна. Після розформування 263 мінометного полку Валерій Олександрович був назначений командиром взводу учбової батареї 173 гвардійсько-артелерійського полку, а пізніше – командиром взводу школи 91 гвардійсько-артелеріського полку (до жовтня 1948 року).

З березня 1952 по травень 1957 року Ловкий В.О. служив у Румунії на посаді командира батареї, а потім – заступником командира дивізіону. З 25 жовтня 1956 по 10 лютого 1957 жовтня служив в Угорщині.

Але в зв’язку з важким становищем у сім’ї, Валерій Олександрович подає рапорт і у травні 1957 року його призначають начальником ІІ частини Глобинського ОРВК Полтавської області.

Валерій Олександрович Ловкий був нагороджений багатьма нагородами: двома орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня, орденом Червоної Зірки, двома медалями «За бойові заслуги», «За взятие Будапешта», «За победу над Германией».

Вкінці 50-х років Валерій Олександрович вийшов у відставку та переїхав до міста Глухова, звідки родом була його дружина Тамара Юріївна, з якою він одружився у травні 1947 року. У подружжя народилось дві доньки – Надія та Тамара.

Та не міг Валерій Олександрович жити спокійним життям пенсіонера. У 60-х роках минулого століття в школах почали запроваджувати дитячу військово-спортивну гру «Зірниця», завданням якої було навчити учнівську молодь володіти зброєю, засобами індивідуального захисту, надавати першу медичну допомогу пораненим. В рамках цієї гри проводились і паради юноармійців.

Валерій Олександрович Ловкий на добровільних засадах став начальником штабу «Зірниця». Його військовий досвід, педагогічний такт, вміння працювати з людьми знадобились на цій роботі.

Як і на фронті, так і в мирний час, все, за що брався Валерій Олександрович, робилось тільки на «відмінно». Держава оцінила його вклад в розвиток військово-спортивної гри «Зірниця». Прадід був нагороджений багатьма грамотами Радянського комітету ветеранів війни, Київського воєнного округу, Сумського воєнного комісаріату.

З часом почали нагадувати про себе бойові рани. Все частіше Валерій Олександрович почав скаржитися на головний біль. Все менше і менше часу приділяє він улюбленій справі. 7 червня 1976 року Валерій Олександрович Ловкий помер. Поховано його на Вознесенському кладовищі.

Після війни вдова Ловкая Тамара Юріївна передала всі нагороди чоловіка до Глухівського краєзнавчого музею.

Витяги з особистого щоденника Ловкого Валерія Олександровича, який він вів під час Великої Вітчизняної війни з 9 травня 1943 по 24-25 червня 1945 років

2 мая 1945 года.

Пр-к (противник) обороняется на прежних рубежах. Активных действий не предпринимал. Части …(?) совершенствовали свою оборону и вели разведку …(?). Артиллерия и м-ты … (?)в течении суток вели редкий метод. Обстрел, чередуя с налётами.

Вели огонь по О.Т. (д. Док.Дунаевице).

3мая 1945 года.

Пр-к обороняется на прежних рубежах. В 5.00 до батальона пехоты при поддержке 4-х бронетранспортёров перешли в контратаку ……. (???). Контратакой была отбита «ш». Совершенствовал свою оборону. Артиллерия и тяжёлые … (?) автороты вели в течении суток обстрел наших б/порядков. Вели огонь по …….(?) пр-ку и отбили её. Отличились: ефр. Клименко М.Г., Боев. (д. Док.Дунаевище).

4 мая 1945 года.

Пр-к обороняется на прежних рубежах. В 3.10. из р-на роща что с-з д. Колендрут зап. реки Д…(?) перешёл в К…(?) на части на 2/»ш» с целью сбить наши части с занимаемого плацдарма на зап. берегу р. Д...(?). К…(?) поддержания двумя самоходными орудиями и 4-мя бронетранспортёрами и реактивными установками. К…(?) огнём нашего д-на (дивизиона). (д. Док.Дунаевище).

5 мая 1945 года.

Пр-к на прежнем рубеже. В течении суток активных действий не предпринимал. Наши части совершенствовали свою оборону и вели разведку. Вели огонь по скоплению пехоты немцев. В результате огня уничтожено до 20 солдат и офицеров и рассеяно до батальона пехоты пр-ка. Отличились: мл.с-т Винограров, Соломенников, Боев, ..(?) …(?).

(д. Док.Дунаевище).

6 мая 1945 года.

Д-н (дивизион) переместился по приказу вправо в р-н д. Мушов где и занял б/порядок.

Пр-к занимает оборону на рубеже: 200 м зап. церкви деревни Посоглово..(?), далее ..(?) с з ….(?) дороге.

Артиллерия и м-ты пр.-ка вели в течении суток методический обстріл наших б/п (боевыхх позиций).

Приказом Командующего артиллерии армии награждены следующие военнослужащие.

Орденом «Отечественная война» І степени. Ст.с-т Фирсов А.Ф.

Орденом «Отечественная война» І степени рядовой Шенгелая Е.Л. (посмертно).

Орденом «Красная Звезда»

Ряд. Белов А.С., ( перечесление ещё четырёхх фамилий)

Медалью «За Отвагу» (перечесление семи фамилий)

7 мая 1945 года.

Пр-к после нашей арт. Підготовки начал отходить в направлении Бронишовице оказывая незначительное сопротивление огнём артиллерии. Мы поддерживали «ft» в 7.45 приняли участие в арт.наступлении и сосредоточились в д. Властовице. 1 и 2 бат. Заняли б/п в р-не …(?) вост. Трновое Поле. В этом п/п д-н подвергся сильному артналету пр-ка из 210 мм орудий.

8 мая 1945 года.

Дивизион выехал вперёд по маршруту на Рухованы. В пути следования ( в р-не дороги, что ….(?) п/п Лесовице ) колонну д-на встретил на обратном пути следования к-р части м-р Рожманов, сообщивший радостную весть о полной капитуляции Германии и прекращении военных действий в 1.30 9 мая 1945 года.

Нагороди Ловкого Валерія Олександровича, які зберігаються у Глухівському краєзнавчому музеї.

Подяка за участь у звільненні м. Братислава В.Ловкому ,1945 р.

Командующий парадом подполковник в отставке Тюльпа, начальник штаба ВСК игры «Орлёнок», майор в отставке Ловкий В.А. ( в центре) обходят отряд. Рядом Б.Загинайло ( учитель истории).
22 апреля 1974 год.

Заняття строєвою підготовкою з учнями Глухівської середньої школи №2. (В.О.Ловкий в першому ряду зліва).60-ті роки ХХ століття.

Фото з сімейного архіву.

Валерій Олександрович Ловкий пояснює сандружині їх бойову задачу.

На учбових заняттях під час проведення військово-спортивної гри «Зірниця»

Курсант 1-го курсу факультету ОРС

Соборов Роман Дмитрович